Полювання на людей

10

Африканське сафарі, ведмежа цькування і відстріл пернатих давно не в моді. Полювання на людину — зовсім інша справа: це чистий азарт і хороші гроші. А вони, як ти знаєш, не пахнуть.
Якщо хтось раптом вирішив, ніби мова йде про чучелах людей, відстріл бомжів та іншої чорнусі, він буде розчарований — нас подібний сміття не цікавить. А ось що ти знаєш про роботу баунті-хантеров, професійних мисливців за головами? У США, наприклад, їх ремесло входить в топ найбільш затребуваних професій найближчого майбутнього, адже хантери вистежують і затримують злочинців-втікачів і відповідачів, які втекли до суду. Потрібні такі послуги сьогодні? Ще як: за статистикою, в одних тільки Штатах щороку йдуть в бігу понад 33 ТОВ обвинувачених, і 88% з них вдається притягнути до відповідальності лише завдяки зусиллям баунті-хантеров. Звісно, ці хлопці далеко не альтруїсти: вони працюють за дуже пристойний гонорар, однак робітка у них не з легких, а ставлення до неї в суспільстві, м’яко кажучи, неоднозначне.
ТЕМНА ІСТОРІЯ
Мисливці за головами були вже в середньовічній Англії — у всякому разі, так стверджують автори літописів. В ті смутні часи будь щасливий і кмітливий зловмисник міг легко розчинитися в сірих британських туманах, не залишивши жодного сліду, не те що сьогодні, в епоху мобільного зв’язку і безготівкових платежів. Тому на виручку середньовічним полісменам нерідко приходили хлопці, відомі як «ловці злодіїв» (thief-takers), які за певну винагороду відшукували злочинців-втікачів і повертали їх у в’язниці. Хоча, якщо чесно, навіть найкращі ловці не могли зупинити хронічну витік ув’язнених, і у XIII столітті якомусь розумнику прийшла в голову блискуча ідея: що, якщо відпускати підозрюваного до суду, призначивши йому поручителя — друга або родича? І нехай котиться собі на всі чотири сторони — а якщо не з’явиться на засідання суду, призначене покарання (аж до страти) зазнає нещасний поручитель. Літописи ввічливо мовчать про те, наскільки ефективною стала ця міра, однак відомо, що зовсім скоро вона стала непотрібною: у 1679 році британський парламент прийняв Хабеас корпус акт, що регламентує права заарештованих, у тому числі право на звільнення під заставу. Тим не менш послуги баунті-хантеров залишалися в тренді, а в період колонізації Америки ця практика перекочувала за океан і прижилася там навіть краще, ніж на батьківщині.
ЛІЦЕНЗІЯ НА ВБИВСТВО
Щоб перейнятися атмосферою Дикого Заходу можна переглянути пару-трійку спагетті-вестернів кшталт «Хороший, поганий, злий» Серджо Леоне, але і без них ти, напевно, розумієш, що це була особлива епоха: по преріях розгулювали сотні злочинців з гвинтівками напереваги, а їх похмурі неголені обличчя дивилися на законослухняних земляків з-під лаконічних заголовків «Wanted». Так, представники влади розвішували листівки, розраховуючи на природну жадібність співгромадян, проте портретну схожість на таких фотороботах було досить умовним. Навіть якщо художник вкладав у портрет весь свій талант, відсоток помилки залишався вкрай високим, так що в куток часто тягли зовсім не тих хлопців: слоган «Живим або мертвим» визволяв мисливців за головами від мук совісті. Завдяки йому був схоплений, наприклад, легендарний злодій і вбивця Біллі Кід — за його упіймання шерифу Пэту (арретту належало 500 баксів, однак Киду вдалося втекти з в’язниці. Ризикувати другий раз Гаррет не став: він просто гримнув Біллі і пред’явив владі його труп — як, так би мовити, незаперечного аргументу. Але жарти жартами, а система баунті-хантингу все ж склалася і продовжує успішно функціонувати.
ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЛЮВАННЯ
Мисливці за головами працюють на законних підставах не тільки в США (а ще на Філіппінах і в Родезії) — однак лише в Штатах це заняття стало справді всенародним. Але чому, якщо вже на те пішло, затриманням злочинців займається не поліція, а фактично випадкові люди? У всьому винні особливості американського права: ти напевно не раз бачив у голлівудських фільмах приблизно таку ситуацію: герой порушив закон (наприклад, побив сусіда-хама), потрапив у відділок і вже через пару годин вийшов звідти, тому що за його звільнення було внесено заставу. Звучить, звичайно, здорово, тільки от на ділі не все так просто. Почнемо з того, що герой вільний лише умовно, адже звинувачення залишається в силі. Зате він не за ґратами, і логіка тут є: в’язниці переповнені, і переповнені дійсно поганими хлопцями, так що тримати там невдалого клерка, який наробив дурниць з похмілля або на емоціях, владі невигідно. Ну а гарантією, що обвинувачений не втече від правосуддя, служить як раз той самий заставу. Його розмір залежить від тяжкості проступку: зрозуміло, вбивць і озброєних грабіжників ніхто нікуди не випустить, а ось насильникові, якщо тільки раніше він не притягувався, може і пощастити. Взяти хоча б історію, що відбулася в травні 2013-го з офіцером поліції з Філадельфії, штат Пенсільванія: чоловікові, надругавшемуся над двома жінками і погрожував їм пістолетом, призначили заставу в 60 млн доларів. Пізніше суму знизили до 3 мільйонів — і все одно цифра вражає уяву: якби на його місці був хрещений батько мафії або, скажімо, зірка баскетболу, питань би не виникло, але звідки такі гроші у звичайного копа? І яке відношення до всього цього мають мисливці за головами? Саме безпосереднє.
НАРИ, ГРОШІ, ДВА СТВОЛА
Справа в тому, що заставна система — неймовірно прибутковий бізнес, на якому наживаються тисячі страхових компаній і приватних агентств. Саме вони стають поручителями підозрюваного, якщо на його банківському рахунку недостатньо коштів для повної виплати застави. Для цього страховики укладають з судом контракт і вносять необхідну суму, утримуючи за свої послуги приблизно 10% (тобто копу-гвалтівнику з Філадельфії довелося б викласти страховикам 300 тисяч). Тепер вони зможуть спокійно зітхнути тільки тоді, коли суддя, опустивши молоток, зачитає їх клієнту вирок -тоді суд поверне суму застави страховику. А якщо злочинець все ж вирішить втекти, у поручителів буде рівно рік, щоб повернути втікача в обійми закону, інакше плакали їхні грошики. Щоб такого не сталося, агентства наймають баунті-хантеров, для відводу очей називаючи їх «агентами за заставним правозастосування». Агенти зазвичай не соромляться: в їх арсеналі і всілякі види прослуховування, і відеоспостереження, і злом кредитних карт. Іноді в хід йде навіть зброю, і все це — на цілком легальних підставах!
ЗНАЙТИ І ЗНЕШКОДИТИ
Мисливці за головами можуть вломитися в будинок без судового ордера; можуть без всяких пояснень схопити відповідача прямо на вулиці (поліцейським про таке залишається лише мріяти)… стоп-стоп, а як же горезвісні права, які зачитують затриманим, поки скручують їх у вузол? Проблема в тому, що від цієї привілеї відповідачі відмовляються в ту хвилину, коли беруть позику у поручителя, перетворюючись для нього громадянина в ходячу заборгованість. Ще один нюанс полягає в тому, що кожен штат по-своєму регулює діяльність мисливців: десь хантеров зобов’язують проходити курси спец підготовки при поліцейських відділах, а де-то роль детектива може приміряти на себе будь-який бажаючий; у кількох штатах до полювання на людину відносяться дуже суворо, а наприклад, у Вісконсині і Кентуккі вона взагалі заборонена. З цієї причини багато втікачів носяться по всій Америці в надії, що їм все-таки вдасться відкрутитися від переслідування. Проте влада штату зазвичай допускають екстрадицію втікачів, причому найманцям страхових агентств дозволено проводити її без жодної паперової тяганини. За кожного відповідача вони отримують, знову ж таки, приблизно 10% від суми застави; додай сюди азарт, кураж і зашкаливающую самооцінку — і ти зрозумієш, чому ряди мисливців на людей стрімко поповнюються.
ТРУДОВІ БУДНІ
Може здатися, що ремесло баунті-хантера — заняття надзвичайно захоплююче, але чесно кажучи, мінусів в ньому теж вистачає: це і ненормований робочий день, і постійний стрес, і взагалі, хіба мало що може статися, перш ніж найманець, тижнями выслеживающий втікача, візьме його тепленьким в ліжку якої-небудь красуні. Адже це полювання, тобто заняття за замовчуванням ризиковане і небезпечне, і навіть якщо закони штату дозволяють Хантеру мати при собі вогнестріл, використовувати його можна лише в екстреному випадку. Ось чому крім витримки і відмінної фізичної підготовки мисливець на людей повинен мати хоча б мінімальними знаннями в юриспруденції. Та й акторський талант хоч і не обов’язковий, неточно не завадить.
ФОТОПОЛЮВАННЯ
Безсонні ночі в салоні автомобіля, закоцюблі пончики, остиглий кави і ниє поперек — ось стандартні витрати професії, і багатьох вони не влаштовують. Втім, можна взяти участь у полюванні на живця і збагатитися, не встаючи з дивана: саме в розрахунку на лінь — то є, звичайно, на громадянську свідомість своїх співвітчизників — ФБР регулярно постить фотографії особливо небезпечних злочинців на електронних білбордах, закликаючи кожного, хто впізнає обличчя на знімку або фотороботі, представити відомості про нього владі і (в залежності від цінності інформації) забрати належне винагороду. Розцінки тут варіюються в широких межах, хоча зрозуміло, що терорист міжнародного масштабу коштує значно дорожче, ніж фінансовий шахрай. Але скільки в підсумку отримає інформатор, вирішувати представника зацікавленої сторони — і в жодному разі частина суми з’їсть податок. А ось у нас в країні виплати нагород за допомогу в розкритті злочину чи затриманню його учасників, згідно з Федеральним законом «Про оперативно-розшукову діяльність», не оподатковуються.
ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ
Не всі баунті-хантери працюють за дзвінку монету — деякі трудяться заради історичної справедливості, розшукуючи по всьому світу нацистських злочинців і їх пособників, зниклих в післявоєнній плутанині. Згідно з даними Центру Симона Візенталя (Лос-Анджелес), названого в честь самого відомого мисливця за нацистами, з року в рік число визнаних винними у злочинах нацизму неухильно зростає, і багато в чому це заслуга добровольців, які проводять весь вільний час у пошуках слідів колишніх гестапівців і табірних наглядачів. Їх найбільшою удачею вважається затримання «архітектора голокосту» Адольфа Ейхмана, що зник після закінчення Другої світової в Аргентині: в 1960-му агенти «Моссада» вистежили, викрали і таємно доставили його в Ізраїль, де над нацистом відбувся показовий суд. Повний список учасників операції було розсекречено тільки в 2007 році, і одним з її ключових організаторів вважається журналіст Тувья Фрідман, якого називають «людиною, що присвятили життя затриманні Ейхмана».