У цьому номері з вами:
Олександр ВОЛГІН, бренд-менеджер компанії «УльтраСтар»
Віктор АНІСІМОВ, заступник директора ТОВ «Нові технології»
Галина ЄГОРОВА, проектувальник систем безпеки ВАТ «Телекомстрой»
Євген КОНІВ, директор з розвитку компанії «ААМ Системз»
Питання для обговорення
Які наявні на сьогоднішній день проблеми взаємодії проектувальників і інсталяторів? Мова, зокрема, йде про ситуації, коли замовник замовляє проект однієї організації, а монтаж – інший? Та й у тих випадках, якщо проектувальники та монтажники представляють різні підрозділи однієї компанії, часто виникають розбіжності…
Олександр ВОЛГІН:
– Звичайно, такі конфлікти мають місце у реальному житті. Проектувальник працює, так би мовити, з віртуальним світом рішень, монтажник вирішує практичні завдання.
Особливо це проявляється, коли дані служби належать до різних організацій. Монтажники можуть не мати практичних навичок роботи з новим обладнанням, що віднімає сили, а головне – час, який для них може безпосередньо позначатись на їх оплату. Розбіжності такого роду є прямим наслідком процесу спеціалізації, яка взагалі нерозривно пов’язана з діяльністю людини в будь-якому соціумі. Варіантів вирішення конфлікту всього два – підвищення кваліфікації працівників монтажної організації або вибір монтажної організації, в штаті якої вже є монтажники, знайомі з даним типом обладнання.
Віктор АНІСІМОВ:
– Я б виділив три основних моменти. По-перше, звичайне непорозуміння: замовник не може надати технічне завдання, в якому б враховувалися всі особливості проекту, проектувальник виконує проект, покладаючись на наявний досвід і використовуючи шаблонні рішення, не враховують всіх особливостей об’єкта, інсталятор реалізує те, що запроектували, але з урахуванням нових вимог від кінцевого замовника.
По-друге, у проектувальника часто немає загального уявлення про реальний стан справ на об’єкті. На папері будівля має стіни, стелі, проходи між поверхами, інженерні комунікації, а в реальності існуючі конструкції та інженерні системи будівлі вже зазнали змін. Вихід в такій ситуації може бути наступний: провести аудит технічної документації об’єкта. Або перед проектуванням ознайомитися з об’єктом в реальності.
По-третє, різний рівень технічних знань – проектувальники є спеціалістами по складанню технічної документації і виконують проект з урахуванням і дотриманням норм проектування. Фахівці-інсталятори проект, виконаний на папері, в реальності часто оптимізують. І виходить, що ця оптимізація призводить не до того результату, який закладався на паперовому етапі. Результати такої неузгодженості замовник виявляє вже в процесі експлуатації.
Галина ЄГОРОВА:
– У багатьох інсталяторів-«железячників» склалося зневажливе відношення до проектів, і це не випадково.
Щоб проект не сприймався, як стопка марно перекладеної папери, варто з’ясувати у інсталяторів, що вони хочуть бачити в проекті і які документи викликають у них інтерес, а які ігноруються за непотрібністю.
Часто каменем спотикання є важко читаються креслення. Часом не всякий проектувальник розбереться у творенні своїх колег, що і говорити про монтажнике, який не знайомий з тонкощами проектування. Незручний формат теж не сприяє правильному сприйняттю проекту: складно встежити за сполуками, які нагромаджені один на одному і розміщені на одному величезному аркуші. На мій погляд, краще виконувати схеми на малих форматах, по можливості розбиваючи їх на вузли.
Не зашкодить внутрішньокорпоративний стандарт, що враховує особливості роботи інсталяторів, а також зворотний зв’язок, щоб оперативно вносити пояснення і корективи в проект.
Іноді у проектувальників немає можливості виїхати на об’єкт, і це спричиняє неточності проектування: можуть залишитися не врахованими які-небудь будівельні конструкції (ніші, виступи, колони), з-за яких на етапі монтажу неминучі відхилення від проекту. Очевидно, що такий проект буде сприйматися інсталяторами в кращому випадку з поблажливістю.
З багатьох обладнанням проектувальник знаком лише за описом, яке не завжди буває вичерпним. Тому в проекті з’являються креслення, зіставивши які з реальним обладнанням інсталятор з працею дізнається останнім. Крім того, що таке креслення марний, в результаті розбіжностей у інсталяторів може не виявитися необхідних для роботи матеріалів. Це ще одна причина негативного ставлення до проектів.
Щоб проектувальникам заслужити повагу інсталяторів, їм слід прагнути усувати недоліки у своїй роботі і максимально наближати проекти до реальності.
Євген КОНІВ:
– Відразу хочу сказати, що висловлю думку людини, що має досвід роботи в компанії, що стоїть на іншому кінці існуючої ланцюжка постачальник – кінцевий замовник, тобто компанії-постачальника. На мій погляд, одним з найболючіших аспектів взаємодії на рівні проектувальник – інсталятор – замовник є тимчасова затримка, з якої кожен з учасників цього ланцюга виконує свою роботу, рухаючись (здавалося б) до спільної мети – виконати побажання замовника. Найчастіше інтервали між формуванням технічних вимог і попередніми підбором обладнання з боку замовника, виконанням проекту на вибраному обладнанні проектувальником і отриманням ТЗ на монтаж об’єкта інсталятором настільки великі, що загальна ідея, закладена замовником декілька місяців або років!) тому вимоги до системи, стає практично нездійсненна. Об’єктивних причин такого стану речей існує безліч, ось лише деякі:
– пошук коштів замовником (або несподіване їх закінчення) для реалізації схваленого проекту;
– узгодження проекту з передбачуваним постачальником устаткування і його інсталятором;
– отримання необхідних віз на проект з боку різних контролюючих інстанцій;
– пошук професіонала, готового вкластися у виділений в проекті бюджету на монтажні роботи.
Навіть у випадку практично повної відсутності політичних розбіжностей між усіма зацікавленими сторонами (теж, загалом, ідеальний випадок) постачальник обладнання, отримавши затверджену кошторис, не завжди готовий здійснити її постачання точно за асортиментом і в належний термін, тому що:
– закладена в кошторисі обладнання просто перестали випускати за період його вибору та погодження;
– час на постачання деяких позицій закладено дуже мало через складність їх виготовлення або необхідного кількісного обсягу;
– на якомусь з етапів узгодження проекту коректний алгоритм роботи всієї системи був спотворений і специфікація вимагає переробки.
При виникненні цих або безлічі інших чинників починається зворотний рух проекту за принципом доміно, коли кожен з учасників проекту намагається достукатися до попередньої інстанції з цілком очевидними (для стучащего) доводами..
Серед можливих причин збільшення термінів реалізації проекту я навмисно не став згадувати проблеми узгодження необхідного функціоналу та алгоритму роботи, керуючого системою на об’єкті, в тому випадку якщо компанія-постачальник є ще і розробником софту. Ця тема, на мій погляд, гідна окремої дискусії, а для нашої розмови цілком достатньо зазначених вище причин.
Питання для обговорення:
Проблема надмірності проектів. Тобто таких, які для повного вирішення проблем замовника можна було б скоротити в рази. Хто і яким чином міг би вирішити дану проблему?
Олександр ВОЛГІН:
– Проблема надмірності насправді тісно перегукується з функціональною недостатністю обладнання. Тут можна відзначити, що невелика надмірність йде тільки на користь. Хоча б для того, щоб система могла мати можливість розширення в майбутньому, якщо у замовника виникне така необхідність. Обмежуючим фактором зверху може служити конкурсна основа розгляду проектів та грошові кошти самого замовника.
Віктор АНІСІМОВ:
– Грамотно складене технічне завдання на проектування та експертна оцінка виконаного проекту гарантують відсутність надмірності.
Галина ЄГОРОВА:
– Проект повинен містити набір документів, передбачених ГОСТом, інакше це вже не проект. Якщо потрібно проходження експертизи та погодження у інстанціях, то від зайвої папери не піти.
Іноді зустрічається варіант, коли замовнику проект взагалі не потрібен, а достатньо лише декількох схем для експлуатації якого потрібен проект, але без подробиць. Це буває, коли узгоджувальні органи свої і процес узгодження спрощено.
Скоротити час на проектування дозволяють типові проекти. Але вони доцільні при типових об’єктах, які, як правило, невеликі, так як чим більший об’єкт, тим унікальніше його структура, і універсальне рішення до нього не застосовується.
При проектуванні дуже багато часу йде на оформлення: нескінченна коригування штампів, заміна шрифтів, редагування написів. Цього можна уникнути, якщо в компанії будуть розроблені єдині шаблони основних креслень і рамок зі штампами. Але це вже питання не надмірності проектів, а організації роботи проектного відділу.
Євген КОНІВ:
– Якщо заздалегідь відкинути з нашого обговорення тему врахування приватних інтересів всіх знаходяться в ланцюжку учасників, то проблема надмірності проектів, на мій погляд, є як раз певною захисною реакцією компаній-проектувальників і інсталяторів на існуючий стан речей. Робота над проектом крім обліку всіляких Гостів, Сніпов та інших нормативних документів вимагає від розробників в силу вищеописаних проблем воістину екстрасенсорних здібностей. В ідеалі необхідно врахувати всі можливі варіанти найближчих змін на ринку частини лінійок використовуваного обладнання, можливі зміни вимог замовника по ходу виконання проекту (складом і функціоналу обладнання, довжини кабельних трас тощо), що, на мій погляд, неможливо в принципі. Звідси і виникає бажання компанії-проектувальника загнати в передбачуваний проект як можна більше обладнання, витратних матеріалів, людино-годин (як відомо, основне завдання замовника, що приймає проект, – скорочувати витрати, а не збільшувати витрати). Не варто огульно звинувачувати проектні і монтажні компанії надмірної жадібності, просто кожна ланка ланцюжка намагається застрахувати свої ризики, приймаючи рішення в умовах невизначеності. Невизначеності ввідних даних з боку замовника та невизначеності положення справ на ринку безпеки через певний часовий інтервал.
Питання для обговорення:
Проблема прихильності проектувальників і інсталяторів до якогось конкретного обладнання. З одного боку, така вузька спеціалізація сприяє детального ознайомлення з усіма особливостями інсталяції та експлуатації обладнання. З іншого – далеко не завжди дане обладнання володіє потрібними для вирішення завдань замовника функціональними можливостями. І це напевно тільки видима частина айсберга…
Олександр ВОЛГІН:
– Так, проблеми такого роду існують. Проектна організація використовує у своїх рішеннях те обладнання, яке їм достатньо добре відомо. Кількість альтернатив у цьому випадку буває недостатньо для адекватного відповідності до вимог замовника. У кінцевому підсумку система може по окремим параметрам виявитися надмірним, а з якихось не повністю підходити для вирішення поточних завдань або тих, які можуть виникнути в майбутньому. Треба брати до уваги, що у проектувальників основна компетенція лежить в області конфігурування системи, оцінки можливості сполучення різних модулів і їх з’єднання, тобто має відношення до питань «заліза». Але у них можуть бути пропуски в детальному знанні функціональних особливостей системи.
Виходом з подібної ситуації може бути більш тісна взаємодія проектних і технічних служб на етапі опрацювання технічного завдання від замовника. Тут можна згадати ще про одну проблему, з якою може зіткнутися інсталятор вже на стадії реалізації проекту. Наприклад, коли в силу якихось причин виникне необхідність заміщення всієї системи або окремих її компонентах. Проектувальник часто не може підказати, яким чином це можна зробити, оскільки дане питання лежить за межами його прямих знань. Інсталятори починають звертатися до різних постачальників обладнання, маючи на руках вже узгоджені з замовником кошторис і специфікацію на обладнання. Ситуація може зайти в область непередбачуваних наслідків для замовника і інсталятора. Щоб уникнути такого варіанту розвитку подій, треба знову ж таки приділяти пильну увагу найпершим стадіями проектування і не забувати проробляти подібні питання з технічною службою.
Віктор АНІСІМОВ:
– А хіба прихильність до однієї марки – це погано. Якщо обладнання має розширені функціональні можливості, а проектувальник та інсталятор добре знають всі тонкощі роботи з цим обладнанням, то у виграші всі, в тому числі і кінцевий замовник.
Галина ЄГОРОВА:
– Про невидиму частини айсберга.
Безсумнівно, працювати за накатаними рейках завжди зручніше: є список добре вивченого, перевіреного обладнання, застосовуючи яке легко і швидко випускаються проекти.
Але універсальне рішення часто обходиться замовникові дорожче. Наприклад, для об’єкта досить реєстратора з набором плат, що забезпечують мінімальні функції, але улюблений реєстратор проектувальника здатний на більше. Вибираючи реєстратор більш високого рівня, проектувальник не відступає від технічного завдання, в якому часто не обговорюється недоцільна надмірність якості застосовуваного устаткування.
Інший недолік прихильності до певних марок проявляється, коли потрібно побудувати систему на невідомому обладнанні. Першими цю проблему відчувають проектувальники: брак технічної інформації та брак часу. Той, хто веде переговори з замовником, як правило, вносить в договір звичайний для відпрацьованого, але неприйнятний для нового обладнання термін.
Такі, кому належить зіткнутися зі складнощами, – це співробітники служби закупівель. Нове обладнання – нові постачальники. Терміни постачання – як пощастить. До всього іншого, відсутність знижок.
Тому не слід замикатися на одній лінійці обладнання, а вивчати нове поза залежності від необхідності.
Євген КОНІВ:
– Я не готовий назвати це справжньою проблемою, скоріше це альтернатива тій самій надмірності проектів. Не секрет, що бізнес будь-якої серйозної компанії – постачальника обладнання, що оперує на ринку B2B, націлений саме на створення дилерської мережі прив’язаних до даного устаткування проектувальників і інсталяторів, раз за разом повертаються знову до компанії-постачальнику за перевіреним і зрозумілим продуктом. Сила позицій на ринку того чи іншого постачальника визначається, на мій погляд, саме кількістю таких міцно пов’язаних ланцюжків, грамотно вибудовуються менеджментом компанії-постачальника. Наприклад, саме в руки цих проектних та інсталяційних компаній дбайливо передається кінцевий замовник, який вийшов на контакт з компанією – постачальником устаткування і рішень. Завдання осіб, які приймають рішення за проектом з боку замовника, – лише грамотно підібрати ті або інші існуючі на ринку побудовані ланцюжки для оптимальної реалізації свого проекту.
