Організація поста охорони в системі безпеки

Пост охорони – це, безумовно, серце системи безпеки. Звичайно, якщо ми говоримо про об’єкт, де цей пост взагалі існує. Адже в більшості випадків на невеликих і середніх об’єктах встановлюється повністю автоматична система охорони, тривожні сповіщення від якої передаються в службу реагування або в крайньому випадку власнику. Організація власного поста охорони прерогатива досить великих підприємств, як правило, із власною територією. У приміщення посту природним чином стягуються всі технічні засоби: приймально-контрольні прилади, серверне обладнання, найчастіше, обладнання для енергоживлення і, звичайно, кошти для візуального контролю за станом об’єкта та управління технічними засобами охорони.
Піст – це насамперед місце постійного перебування персоналу охорони, тобто робоче місце людей, які відповідають за безпеку об’єкта. Дуже часто якість охорони об’єкта пов’язують з можливостями і вартістю обладнання, яке застосовується для системи безпеки. З цим не можна не погодитися, охоронець з дерев’яним калаталом навряд чи зможе забезпечити належний рівень безпеки. Тим не менш від дій людини залежить дуже багато. Загалом-то, бити в калатало сьогодні нікого не примушують. Але от вчасно зреагувати на сигнал тривоги і зробити правильні і своєчасні дії – першочергове і головне завдання персоналу служби безпеки. Начебто і вимоги прості і зрозумілі – запиликало, значить, потрібно дивитися, бігти, дзвонити. Однак на практиці далеко не завжди охорони вдається виконати ці, загалом-то, нескладні правила. В основному на якість роботи служби безпеки впливають два фактори: технічна оснащеність робочого місця і кваліфікація персоналу. У цій статті ми розглянемо обидва ці критерії.
Технічна оснащеність
Безумовно, техніка вирішує багато чого. З її допомогою оператор може бачити, чути об’єкт і вчасно видавати команди управління. Є багато способів виявити загрозу безпеки та передати її в потрібне місце. У цій статті ми торкнемося тільки ті аспекти, які пов’язані з відображенням поточної обстановки на об’єкті для оператора.
Насамперед, звичайно, важлива організація автоматизованого робочого місця оператора (АРМ). Як правило, АРМ в сучасній системі безпеки організовується на базі PC, що в більшості випадків є дійсно виправданим і ефективним рішенням. На моніторах системи оператор може спостерігати повну картину стану об’єкта. Оперативна обстановка може передаватися кількома способами: через камери відеоспостереження, за допомогою відображення стану технічних засобів охорони на графічних планах об’єкта або за допомогою оперативних повідомлень оператору.
Безумовно, відеоспостереження – це очі системи безпеки. Фактично, спостерігаючи за зображенням на моніторі, оператор може отримати повну картину того, що відбувається на об’єкті. І, здавалося б, відеокамери повинні витіснити всі інші засоби сигналізації. Поступово так і відбувається. З кожним роком на посту охорони з’являється все більше моніторів відеоспостереження, відеокамерами проглядається буквально кожен квадратний сантиметр. З одного боку, це добре, так як дійсно можна оперативно оцінити обстановку в будь-якій частині об’єкта, не виходячи з приміщення поста охорони. З іншого боку, найчастіше людина просто не в змозі відслідковувати і реагувати на події від десятків і сотень відеокамер. Тому важливо дотримуватися баланс між технічними засобами охорони різних типів. І тоді кошти класичної охоронно-пожежної сигналізації і відеоспостереження будуть прекрасно доповнювати один одного.
Використання графічних планів об’єкта охорони – це відмінний спосіб наочно показати стан всіх технічних засобів з прив’язкою до їх реального місця розташування. Для зображення об’єкту, як правило, використовують растрові або векторні зображення, які допомагають оператору швидко зорієнтуватися в разі надходження тривожного сповіщення. Причому цілком достатньо звичайних двовимірних проекцій. Використання різного роду тривимірних моделей тільки збиває людей з пантелику і в реальній роботі ніякої користі не надає. В якості технічних засобів охорони застосовують спеціальні набори графічних значків (або візуалізаторів), де кожне стан технічного засобу показується окремим зображенням такого значка. Якщо мова йде, наприклад, про охоронний повідомлювачі, то для кожного з його стандартних станів («На охорону», «Готовий», «Не готовий», «Проникнення», «Несправність») повинно бути своє зображення, як правило, відрізняється кольором. Тривожний стан для залучення уваги оператора повинно супроводжуватися миготінням значка.
У разі тривоги оператору на монітор має виводитися спеціальне повідомлення, яке повідомляє основні дані про тип і характер тривоги, а також вказівки щодо дії персоналу в цій обстановці. Часто необхідно зафіксувати реакцію оператора на тривожне подія, для цього в системі повинні бути передбачені засоби для простого й оперативного введення текстових і голосових коментарів.
Зазвичай пост охорони фактично поєднується з серверній, де розміщується всі приймально-контрольне обладнання ОПВ та СКУД, сервери системи відеоспостереження, система резервного живлення. Тут потрібно обов’язково взяти до уваги, що все це обладнання виділяє при роботі чимала кількість тепла, яке необхідно кудись відводити. Варто заздалегідь продумати і правильно розрахувати систему кондиціонування. Інакше в літні місяці такий пост охорони стане пеклом, як для техніки, так і для людей. Взагалі питання розміщення обладнання досить суттєво. В ідеалі оператору повинні бути доступні лише засоби відображення і управління: монітори, клавіатури, пульти управління і т. п. Все інше (системні блоки комп’ютерів, мережеве обладнання, блоки живлення) необхідно прибирати, наприклад, у замикаються телекомунікаційні шафи. Як показує практика, так буде спокійніше для всіх. У охоронців не буде спокуси залізти в комп’ютер і поставити яку-небудь іграшку, занісши попутно десяток інший вірусів. У обслуговуючого персоналу буде впевненість, що все програмне забезпечення та налаштування обладнання знаходяться в цілості й недоторканності.
Окремо варто згадати місця для відпочинку персоналу охорони та прийому їжі. Якщо площі дозволяють, краще відразу передбачити і виділити окремі приміщення і для того і для іншого. Інакше з часом основне приміщення поста буде скоріше нагадувати загальну кухню в комунальній квартирі, ніж робоче місце.
Кваліфікація персоналу
Яким би досконалим не було обладнання, останнє слово все одно залишається за людиною. В цьому випадку для забезпечення належного рівня якості праці є два шляхи: набирати персонал служби безпеки дійсно кваліфікованих фахівців, здатних швидко та адекватно діяти в будь-яких ситуаціях, які знають і вміють поводитися зі складним обладнанням, або знижувати вимоги до кваліфікації працівників за рахунок спрощення алгоритму взаємодії людини і машини.
Перший варіант, звичайно, більш кращий. Маючи у штаті висококваліфікованих співробітників, можна без побоювання братися за вирішення будь-яких завдань. Однак рідко коли бюджет на утримання служби безпеки передбачає такі витрати. Тому в більшості випадків в охорону набирають людей, м’яко кажучи, не зовсім підготовлених для подібної роботи. У яких і загальний рівень знань залишає бажати кращого, а про якісь спеціальні знання та навички роботи з сучасним комп’ютерним обладнанням і говорити не доводиться. Що ж залишається робити в такій ситуації? По-перше, потрібно, звичайно, організувати навчання персоналу на місці або в спеціальних навчальних центрах, які, як правило, є у солідних виробників технічних засобів охорони. Протягом 1-2 тижнів можна пристойно нанести практично будь-якої людини, у якого є хоча б загальну середню освіту. Упускати таку можливість підвищення кваліфікації не можна, необхідно проводити тренінги персоналу на регулярній основі. Але є одна проблема: у зв’язку із загальним низьким рівнем зарплат серед співробітників охорони має місце досить високий відсоток плинності кадрів. І в цьому випадку вкладатися в більш або менш серйозне навчання стає економічно недоцільно, або такому співробітникові потрібно відразу підвищувати зарплату, на що роботодавець йде не дуже охоче. Компромісним варіантом може стати застосування сучасних методів організації робочого місця оператора, що дозволяє значно знизити вимоги до спеціальних знань оператора, зберігаючи при цьому високий рівень забезпечення безпеки об’єкта. Але це вже тема для окремої статті.